Укріплення контролювало Великий шовковий торговельний шлях з Китаю в Португалію, та Соляний шлях, що проходив з Галичини в країни центральної Європи. За часів княжої доби фортеця була прикордонним центром та митницею на кордоні Галицько-Волинського князівства та Угорщиною. Протягом ІХ-ХІІІ століть укріплення 5 разів перебудовувалося.

В період п’ятої забудови, (доба Галицько-Волинського князівства) фортеця піднялася на п’ять поверхів. В 1340 році Тустань була захоплена польським військом короля Яна Казимира. В 1370 році твердиню вже укріплювали поляки. В 1390 році фортеця згадується в листі папи Боніфація ІХ. В ХІV столітті Тустань була адміністративним центром волості. В 1539 році фортеця переходить, за дарчою грамотою корони Польської, до М.Бліцинського. В цей час укріплення перебуває у занедбаному стані.

Про існування фортеці Тустань в XVI столітті свідчить остання писемна згадка датована 1565 роком в Люстрації Дрогобицької соляної жупи. На скельній групі Камінь і нині збереглися близько 4 000 пазів і отворів,зроблених у скелі. Крім того, залишились рештки рукотворного муру, печери, підскельні коридори, криничка і дві стави-цистерни для води. На їхній основі здійснено графічну реконструкцію п’яти поверхового оборонного та митного пункту міста-фортеці Тустань ІХ—ХІІІ ст. З 1979 року урицькі скелі досліджував археолог Микола Бандрівський, науковий співробітник Інституту українознавства НАН України ім. І. Крип'якевича.

Тустань є унікальною пам'яткою давньоруської архітектури домонгольського періоду. В 1994 році Постановою Кабінету Міністрів України створено Державний історико-культурний заповідник "Тустань". В 2005 році створено окрему дирекцію ДКЗ "Тустань" підпорядковану Управлінню охорони культурної спадщини Львівської облдержадміністрації.