Зведений у другій половині XIX століття, ймовірно у 1854 - 1858 роках. Батько Віктора заповів йому палац в Баворові, але Віктор там жити не захотів і звів палац в Мишковичах. З 1898 року перейшов у власність родині Зелінських. Одноповерховий з головного фасаду, двоповерховий з тильної сторони. У цокольному приміщенні з тильної сторони, знаходилися господарські приміщення та кухня. Досить скромний будинок, головний вхід прикрашений портиком, що спирається на дві круглі колони тесані з білого пісковику.

З лівої сторони від входу знаходилася велика відкрита веранда прибудована до будинку, з напівкруглими нішами у стінах, які збереглися до наших часів. Збереглася і підлога на ганку з автентичним візерунком. Сходи, тесані з темного пісковику, також з тих часів. Також автентичні і тесані вази куди стікала вода з даху.  З тильної сторони збереглися вікна мансарди з ліпниною. З правої сторони від головного входу, знаходиться боковий вхід у палац.

В палаці у даний час лікарня, тому планування внутрішніх приміщень ймовірно зазнало змін. Лише зліва, за боковими вхідними дверима, кімната не змінила планування. Ймовірно це була котельня. В палаці було облаштовано автономне водяне опалення, прокладене під підлогою, єлементи якого ще збереглися подекуди. Палац знаходиться на пагорбі, оточений великим парком. З лівої сторони від палацу була липова алея де стояв пам'ятник улюбленому псу господаря. В 50 роках XX століття зник. Цікавими є три сосни у парку, кожна з яких має три стовбури. Збереглися і інші дерева.

Зі спогадів Альберта Зіппера про маєток: "...Усі кімнати, по яких мене провів граф, були заставлені коштовними меблями, купленими за кордоном. Це був музей ужиткового мистецтва. Особливістю будинку було те, що він недобудований. Коли виходиш з останньої кімнати, складається враження, що має бути ще одна".